21 лютого відзначаємо Міжнародний день рідної мови. З дитинства знаю вислів: "Скільки мов знає людина, стільки раз вона людина". Проте пріоритетною для мене завжди була рідна, українська. Влітку 2010 року, перебуваючи в Берліні, вжахнулася, коли від браку довкруж рідної мови, піймала себе на тому, що думаю німецькою! Адже німецьку я пішла вивчати тільки заради того, що "wer eine Fremdsprache nicht kennt, weiß nichts von seiner eigenen"(J.W.Goethe). Дякувати Богу, що в ХДПУ імені Г.С.Сковороди на час закінчення мною школи була спеціальність "Українська мова і література та німецька мова", і я не ламала голову, куди піти вчитися. Цього дня згадую, що на кафедрах української мови та літератури в роки мого навчання працювали чудові викладачі, які, як могли, підтримували своє, українське, в російськомовному Харкові. Я не можу зрозуміти, чому мої земляки не хочуть спілкуватися українською. Радію, що мій син говорить українською, в свої 4, 5 року, відрізняє її від інших мов і, прийшовши із дитсадка, говорить: "Сьогодні я вчив нашого Михася говорити українською. Він же говорить по-російськи". Плекаймо ж рідну мову, навчаймо нею своїх дітей, бережімо, адже без неї й народу нашого нема...